Коли я вирушав до Праги отримувати нагороду громадської організації «Post Bellum», я й не думав, що писатиму цю оповідь. Україна – в огні, і постраждалим не до моїх нагород. Тому про заплановану церемонію я повідомив лише найближчих друзів, а сам з дружиною Любою зайняв свої місця у потягу, що прямував до Перемишля, щоб далі пересісти на потяг до Праги.
Втім історія ця почалась іще задовго до цього. Бо на початку жовтня керівниця громадської організації «Post Bellum — Україна» Євгенія Нестерович приголомшила мене вісткою про це нагородження, яке поки що в Чехії не розголошували: інтригу треба було зберегти до самого 17 листопада – великого й дуже популярного в народі національного свята Чехії. А 6-го й 7-го жовтня група працівників і телеоператорів «Post Bellum» приїхала до Львова, щоб зняти про мене презентаційний «відеомедальйон», і я вдячний, зокрема, керівництву львівського Музею «Тюрма на Лонцького» за надану можливість провести зйомки не лише в УКУ, а й у цьому символічному для Львова місці.